(no subject)

Шість років життя в ЖЖ лише з коментарями на чужі дописи - цілком достатній термін, щоб і собі щось мовити. Часто писати не збираюсь, але коли трапиться нагода сказати щось своє, а не тупо зкопіпастити...
Шесть лет жизни в ЖЖ только с комментариями на чужие публикации - вполне достойный срок и себе что-то сказать. Часто писать не собираюсь, но если возникнет возможность сказать что-то свое, а не тупо перекопипастить... И еще. После долгого обдумываня и взвешиваня всех за и против, я решил, что главным языком здесь будет украинский.  При этом любой читатель, обратившийся  ко мне за уточняющим переводом., получит и его и ответ на интерсующий его вопрос на русском языке.

Апостолы свободы?

(Ще один старий мій матеріал, який я випадково відшукав і не хотів би знову втратити)

Или – почему я не могу преклоняться перед декабристами? Да, да, знаю – «предтечи свободы, равенства и братства» и т.д. и т.п. Парадокс, но обратил мое внимание на эту сторону движения известный русско-американский борец с «украинским сепаратизмом» Николай Ульянов, заявивший:

“Не надо забывать, что РылЪев – декабрист, а декабристскiй заговор, в значительной мЪрЪ, и может быть в большей, чЪм мы предполагаем, был заговором украинско-польским. Эта его сторона наименЪе изучена, но игнорировать ее нельзя”.

Collapse )

Для пам'яті

Я просто не хочу це втратити. Тут треба розуміти а не коментувати
<....
Той милий, курортний Бад-Емс взагалі стирчить із 1870-х якимсь гиблим місцем новітньої історії: за кілька років перед вироком Україні там було підписано інший фатальний документ – так звану «Емську депешу», з якої почалася франко-пруська війна (яка запустила в рух Першу світову, а та, своєю чергою, – Другу, а та – «гібридні війни» Путіна за сталінськими мапами, і «ми зараз тут»). Емський указ так само увімкнув послідовний ланцюг катастроф, дарма що менш очевидних. На два покоління, у вирішальний для формування політичних націй час, позбавивиши Україну своєї школи й преси, він фактично й прирік нас, більше за будь-що інше, на поразку 1918-1920 рр. (що з дивовижною сліпотою іґнорується тепер у всіх дискусіях про Петлюру й Скоропадського, так, наче в цих двох були ті самі умови, що в Пілсудського й Маннергейма!), – а це, своєю чергою, надовго визначило баланс сил у Європі й світі (без України ніякого СРСР не було б, як не стало його в 1991-му, а отже, світова історія точно пішла б іншим шляхом – і навряд чи гіршим…).
На жаль, Емський указ у нас досі трактується дуже обмежено – як щось «культурницьке», а не як «пологова травма» всієї модерної української ідентичности, а отже й державности, ПТСР по якій ми не залікували й досі. Олександр ІІ мислив масштабніше: навіть у студіях Київського відділу Географічного товариства зумів розгледіти (і слушно!) спробу розбудови української Академії наук, ту необхідну ІНСТИТУЦІАЛІЗАЦІЮ ЗНАННЯ, без якої нема дорослої нації, – і власноруч «зупинив процес»… Справа була не в мові – а в тому, щоб заблокувати українцям можливість МОДЕРНІЗАЦІЇ НА ВЛАСНОМУ ЕТНІЧНОМУ ҐРУНТІ, скинути нас як націю «з поїзда історії» (при потребі й буквально – як скинули з поїзда в 1901 р. голову правління Харківського земельного банку Олексія Алчевського, коли той приїхав до Петербурга по кредит, – бо не відступати ж «украйнофілам» ключі від Донбасу!).
Два покоління, методом звичного для Росії державного терору, встановлювалась у голови ширнармасам жорстка прошивка: російська – єдина й безальтернативна мова освіти – маркує собою «прогрес»: місто, електрику, банки, залізниці, нові ідеї, модні журнали, соціальні ліфти, і т.д., аж до «хранцюзької помади» Проні Прокоповни (авжеж, любимі всіма «Зайці» якраз процес встановлення цієї прошивки на рівень простих міщан, Сєркових і Чехових, і зафіксували, і невипадково оригінальну україномовну версію «шістдесятницького» фільму, в якій цей соціальний діагноз лежить на поверхні, було на півстоліття заарештовано й замінено російським дубляжем, Олександр ІІ би схвалив!). А от українська (і все, що нею марковано) – це, хай і рідна, але «архаїка»: село, мужицтво, смішна Антошина баба Фрося, яка вірить, що двері в погребі тримав домовик (і Антоша роками цей анекдот переповідає, і купа наших чеховолюбців замиловано його цитує на доказ чеховського «українства», і знов Олександр ІІ привітно помахує їм стеком!), і пісня за чаркою, і рушник вишиваний, все домашнє, кухонне, така собі guilty pleasure культурної людини… Коли перешорські селяни запідозрили, що Чикаленко привозить їм у школу книжки їхньою-таки, «мужицькою» мовою, бо не хоче, аби їхні діти «вийшли в пани», і прийшли до пані Чикаленкової з просьбою власкавити чоловіка, вони продемонстрували ті нові, мейд-ін-Бад-Емс, «заводські налаштування» в мозку, після яких можна було вже спокійно скасовувати указ, своє діло він зробив. І навіть підйомна хвиля квазідержавного «Розстріляного Відродження» тих налаштувань не змінила (не встигла, замало часу було, 5 років – то не 40!).
Російська проти української = «прогрес» проти «архаїки», «місто» проти «села» (а після Сталіна ще й «колгоспного», ууу який же простір для демонстрації влади над безправним!), «панство» проти «мужицтва», «світова культура» проти «хуторянської» і т.д., – всі ці «емські» налаштування, старі, іржаві, іноді комічні своєю неадекватністю (як та героїня соцмереж, котра вимагала «Гаррі Поттера» «на русском, потому что читать надо в оригинале»), іноді – до сліз скорбні своєю «перешорською темнотою» (як ті провінційні дівчатка й хлопчики, які в публічному просторі переходять з рідної на російську на доказ своєї «просунутости»), досі сидять десь у підкірці в нас усіх, у цілого народу, як у фронтового ветерана – невийняті й «зарослі» в тілі осколки. Безглуздо відводити від них очі: це діагноз, і його треба усвідомити. Як усвідомити й те, що це справді була війна нон-стоп, всі ці півтораста років (навіть не рахуючи «гарячих фаз»), – що абсолютна більшість ЗДІЙСНЕНИХ-таки за цей час в Україні модернізаційних процесів, які зрештою й перетворили нас із кількох губерній відсталої імперії на хай яку недоконану, а все-таки національну державу європейського типу, здійснювалася завдяки ПЕРСОНАЛЬНИМ ініціативам – ВСУПЕРЕЧ системному молоху, який півтораста років наполягав, то словом, то ділом (а частіше і словом, і ділом разом), що нас «не было, нет и быть не может».
І ось тільки коли це сповна усвідомиш – тоді задихнешся од захвату й подиву. І захочеш і собі бути хоч трохи подібною на всіх тих людей, які ось так, в тіні Бад-Емсу, «еластично-уперто», за виразом Лесі Українки, по цеглинці будували мою країну – «щоб була». І не припиняли це робити навіть коли опинялись за океаном і втрачали надію на повернення.>
(З нового есе "Пам'яті Оксани Радиш, або Довга дорога з Бад-Емсу", червень-серпень 2020 р.)
https://www.facebook.com/oksana.zabuzhko/posts/10158663972293953

Стреляли?

   Однажды жители Виллабаджо обратили внимание на бесхозное поле возле Вилларибо. «Вот здесь и оливки посадим», - наивно размечтались они. Но жители Вилларибо так не считали и встретили виллабаджевцев грозным ай-ай-ай. После чего обе стороны вспомнили о главном оружии пролетариата, т.е. булыжниках. Горячие парни с Виллабаджо так распалились что сначала прибыли камнями одного вилларибца а потом и вообще один из них схватился за охотничье ружье и ранил оппонента.    И тут пришел шериф. Досталось всем.  Включая шерифа.
На самом деле все было хуже. И не потому, что сажали не оливки, а кукурузу.Collapse )
"Не долго дергалась старушка.."
Центральная Азия. Серия 2
Между жителями кыргызстанского села Чечме и узбекистанского села Чашма анклава Сох днем 31 мая произошел конфликт, в результате которого граждане двух республик забросали друг друга камнями. Как сообщает Радио «Азаттык», причиной противостояния стало споры вокруг использования воды из местного источника.

Цікаві описи анклавів Фегани знаходимо у ЖЖ Варандея Одна из самых странных сущностей Ферганистана - это его анклавы. Всего их здесь 8: 6 в Баткенской области Киргизии, 2 в Узбекистане. Или, по-другому - 4 узбекистанских (Шахимардан, Сох, Чон-Гара и Джангайл в Киргизии), 3 таджикистанских (Ворух и Западная Калача в Киргизии, Сарвак в Наманганской области Узбекистана) и 1 кыргызстанский (Барак в Андижанской области Узбекистана). При этом лишь Шахимардан был создан как анклав изначально, а остальные не зародились в глубине чужой территории, а постепенно отвалились от своей - это можно оценить, сравнив современную схему на кадре ниже с её врезкой советской карты 1939 года


зе, моніка, зебоба

Ну, вот же они - перемоги Найвеличнейшего!

И нечего Бубочку допекать "когда сажать будем", "когда коррупционеров переловим"! Сказал завтра, значит завтра. Может быть.

Президент Зеленский "победил" коррупцию, как и обещал! За первый квартал 2020 года у коррупционеров конфисковали аж 14 тыс. грн. ДОКУМЕНТ
За три месяца 2020-го года силами НАБУ, САП, СБУ, Генеральной прокуратуры, Государственного бюро расследований, Высшего антикоррупционного суда в бюджет государство конфисковано у осужденных за коррупционные преступления 14 284 гривны и 45 копеек.

2
Вот он - альфа-барыга портфелями, он же - наушник Кремля. Бубочка семенит сзади пахана в дорожной пыли. Ну, разве Моника может посадить Ермака? Он же памятник!

На злобу дня

ПреЗедент фактично вже (принамі для себе особисто)  визнав що він не здатен справитись з задачами які стоять перед країною. Особливо після того як він зрозумів що коронавірус і економічні проблеми будуть накладатись один на інший а не маскувати друг друга. На цьому фоні в ФБ все більше почали з'являтись заклики  до Зеленського покинути свій пост і передати владу... Кому?
Collapse ).                                                                                                                                                                                                               

Коронавірус

Не   маю жодного бажання переписувати інших. До того ж важко знайти вірний шлях в мережах між Сціллою «настали останні дні людства» і Харибдою «пандемія – вигадка рептилоїдів». Тож коротко головне.
1. Епідемії були і будуть. Не ця перша, не ця остання. Але особливістю даної є здатність заражати ще в інкубаційному періоду. Ми знали що треба ізолювати хворих, а тепер маємо навчитись ізолювати ще «здорових». Але ми не знаємо певно людина здорова з дужками чи без них, тому маємо ізолювати всіх.
2. Введення сурових заходів в Україні блокується недовірою до влади, на превеликий жаль обгрунтованою. М’яко кажучи недостатня компетентність відповідальних осіб накладається на бажання «під шумок» протягти власні політичні забаганки. Перше, з чого слід починати президенту це «джентльменська угода» всіх політичних сил, як би він чи вони один одному не подобались. На час карантину можуть прийматись будь-які рішення, але лише з числа тих, які спрямовані на його подолання. Суворо забороняються рішення, які не однозначно можуть сприйматись суспільством. Політично будемо боротись між собою лише після перемоги над вірусом.
In hoc signo vinces !
PS Написав 22 березня. А 23-го Святослав з УГКЦ закликав до політичного карантину :)

Пошуки відсутньої чорної кішки в темній кімнаті

Отже нова (?) генеральна лінія відносно України виглядає так : Український нацоіналізм МОЖЕ бути але  Україна має бути федеративною і проросійською. А в чому ж нове? А, Медведчуку енд Ко милостливо дозволено називатись націоналістами. :)))
Ну,  власне, оце:
"Отцы-основатели украинского национализма никогда не говорили, что нужно обязательно рассориться с Россией", - сказал он в интервью ТАСС для проекта "20 вопросов Владимиру Путину".
Российский лидер отметил, что в фундаментальных трудах украинских националистов ХIХ века написано, что Украина является многонациональной, должна быть федеративным государством и нужно "выстроить обязательно хорошие отношения с Россией"
.
Щоправда  батьків-засновників, які могли б щось подібне сказати, радники Путіна не знайшли.

"Если Беня так хочет, возражать ты ему не моги, не моги"

22 січня агенція Інтерфакс-Україна повідомила:   Міністерство інфраструктури України не планує передавати комунальний аеропорт "Запоріжжя" в концесію, якщо на це не буде видано новий дозвіл від місцевої влади, сказав міністр інфраструктури Владислав Криклій.  «Запоріжжя (аеропорт - ІФ) - це комунальне підприємство. Ми не можемо нав'язати їм свою політику, ми можемо запропонувати, показати, як це може працювати. Якщо буде воля місцевої влади - вона це підтримає. Якщо ні - в нас залишиться розуміння, які кейси ми зможемо запропонувати регіональним аеропортам». Це не просто комунальне підприємство. Це аеропорт в реконструкцію якого було вкладено значні кошти міста.  Та не минуло й тижня як ЦТС повідомило зовсім інше «Запорожье, Львов, Черновцы: названы аэропорты, которые Кабмин предлагает инвесторам» Така не послідовність лише на перший погляд може здатись дивною. Аеропорт Запоріжжя з десятком авіакомпаній  – прямий конкурент аеропорту Дніпро. Останній належить  Коломойському, який нікого крім своїх компаній МАУ і WINDROSE  в нього не допускає. ( виняток  становлять лише австрійські авіалінії, які здійснюють рейс Відень-Дніпро- Відень по взаємній домовленості з МАУ). Отримавши запорізький аеропорт Коломойський зможе швидко довести його до стану, в якому вже перебуває аеропорт Івано-Франківська. Не думаю, що влада цього не розуміє. Але опиратись бажанню Бені в неї сміливості не вистачає.